Рік 2019 в сьвіті лемківской культуры, можна повісти, належал до Івана Дзядика, по осьвіті маґістра економіі, по серци і душы – сполечника, діяча культуры, знаного гумористи і публіцисти, лавреата Нагороди Нікіфора за рік 2019.
– Пан Дзядик то заслужений діяч на річ Церкви і нашой парафіі – повідал о. Любо-мір Воргач в церкви Воскресіня Ґосподнього в Ліґниці 20 жовтня 2019 рока по літурґіі вручаючы Іванови Дзядиковы Ордер Св. Маріі Маґдаліни ІІІ стопня за церковну діяльніст. Признаний іщы владыком Єремійом ордер дождал ся належытой оравы, на пару днів пред 80-літьом народжыня, оказал ся першорядным подарком для ювілата, підкресляючым його долголітнє одданя для православія. Будуваня нового, як і плеканя памяти про передків. Порох ліґницкой парафіі вспомнул м.ін про його інісятыву ставяня пропамятных крестів на давных лемківскых цмонтерях. То завдякы Івановы Дзядиковы, од його рідной Фльоринкы в липцю 2009 рока, вчаснійше по Крілові Рускій і Боґушы, розвинула ся акция ствяня крестів на гробах дідів. Перед літурґійом одправлено молебен за здравя Ваня Дзядика і його родини.
Того дня жычыням не было кінця. Іщы в церквы, рядом з букєтом квітів, од порохяльной рады, в котрій пару каденциі працювал пан Ваньо, а потім, в порохяльній салі, де мало місце шувне святкуваня, от родини і приятелів. Не бракло тіж спецялні на чест ювілата уложених вершів і доброй пісні. Завдякы Дарія Матійчака, на сцені узнаного Дамира, і його динамічной гармоніі гості ювілейной стрічы могли ся, згідні зо старо лемківскым обычайом, барз добрі бавити. А кєд прышол час на поділіня уродинового торта, зробило ся барз і радісні, і взрушаючо. Вспльні зо свойом товарышком жытя, женом Йоанном, рука в руку, поділили свою книгу солодичи і при нагоді вказало ся, же 2019 рік был тіж ювілейным для пані Дзядиковой. З нагоди «о декаду скромнійшых» народин о. Любомір подарувал достійні ювілятці іконку Матери Божой, натоміст гості торжественно одспівали ім Многая літа.
- – Якє ест найкражше село на Лемковині?
– Крас Фльоринка – словами жарту, або, як сам твердит, комцурыйки, по ден гнешній Ваньо Дзядик, котрого жарты тримают ся як мало кого. Абсолютні не вульґарни. Навет як і часом, для одданя жартобливого климату появит ся і грубше слово, вшытко єст на своім місци. Має свій стиль і смак.
То власні во Фльоринці, 22 жолтня 1939 рока Михалови і Параскєві під родичів іщы, а Ваньовых дідів дахом, в части званій Куреівком народил ся сын. В воєнний, непевний час. Мама, родом з Крільови Руской, з Хреняків, заєдно, старшій о штырі рокы, Марисі, як і Ванцьовы не лем подарувала крас лемківску бесіду, але і натуральні преказала як быти добрым і чесным чловеком. Малих Дзядиків, патріотичні і церковні тіж уформували дідове. Ваньо і Фемія. До дідовой хыжы буде вандрувал спід Кычеры, де на прибудові родиче побудуют нову хыжу. Лем на пару років, бо раптом приде єй лишыти, як і на новым цмонтери дідовий гріб, бо дідо Ваньо, памятаючый часы Австро-Венґєр, а потім Фльориньской Народной Републикы не дожде уж видоків Чужыни. Акурат Ванцьо скінчыт першу клясу, коли настане
(ciąg dalszy dostępny w wersji drukowanej lub w E-wydaniu Przeglądu Prawosławnego)
Текст і знимкы
Анна Рыдзанич
