Home > Sami o sobie > На проводы

На проводы

Вэсна на Пудляшу співае разнымі голосамі. Шчэбэчут пташкі, співают і людэ. Всё Божэ створыенэ хочэ выславяті Воскрэсшого Хрыста і дяковаті за тое хороство, што Господь створыв. Стаеш і здівляешся, як трава раптом зэлёнее, сады зацвітают, лісточкі розпускаюцце, всё дыхае тэплом. А пасхальны гімны пэрэклікаюцце з вэсновыямі песнямі, в якіх радость, мудрость і простота.

Вэсновые песні на Пудляшу і Полессю называют
по разному – огулькамі, рогуль-камі, гаікамі, розгулонькамі, бородайкамі, конопелькамі, зозу-лінымі песнямі, садонькамі чы вэснушкамі. А то шчэ нэ всіе тэрміны. Наш люд любів тые песні і так мілогучно іх называв, як бы то былі найбліжчы сэрцю особы. Особліво хорошы нашы пудляшскі огулькі, якіх співаецце чэрэз ціелы вэлікодны тыждэнь, до Проводнуй нэдіелі.
Огулькі пэршы раз я почув в 1998 рокові в Огородніках коло Бельска од Ліды Багінскуй, котора народiласе в 1935 роковi в Лiшчынах. Росказувала вона, што колісь на Вэлiкдэнь кажды выходiв на гулiцю і цiелы вэлiкодны тыждэнь дiвчынята ходiлi за вёску на вэчуркi. Там спiвалi огулькi, танцёвалi. Былі в сэлiе две гармошкi i барабан. – Як почуют нашы спевы – вспомінала бабуля Ліда – то з Гуковiч i з Пiлiпкув прыезджалi до нас хлопцi i дiвчынята. I нэ то, коб зараз любов, просто бавiлiсь i файно. Бывало, што стiенка зыходiт, пэрэд зыходом сонця, тогды росходiмсе.
Сіеты казочны свет нашых бабуль і дедув, одышов, здаецце, в гісторыю. Але всё такі хотіелося ёго одтворыті, ожывіті, даті молодым нашым людём хотя троху в ім окунутіся. І так повстала ідэя сустрэч “Там по маёвуой росіе”, якіе од 2004 року проводім в жыце.
Вэльмі важным месцём для нашых вэсновых сустрэч е тэрэн прыхода Рогачы, што в мі-лейчыцкуй гміні. В 2007 рокові познаёміліся мы тут з Ніною Токаюк, выдатною спевачкою з Мікуліч. Вона посля нэ раз прыезджала до Студзівуод співаті рогулькі; іх запісы можэм почуті на плыті “Огулькі для Ганулькі” (2010). Веды пані Ніны про вэсновые традыцыі – песні, гульні, корогоды былі так богаты, што захотіелося іх в Рогачах ожывіті. І так в 2012 рокові впэршэ трафілі мы тут з нашою “Жэмэрвою” і “Антрактом”, а таксамо “Світанком” з Дзятловіч коло Лунінца. Рэшылі, што прыбудэм тут в Проводную нэдіелю, колі по традыцыі кунчаецце час співаня огулёк.
Была з намі тогды і Ніна Токаюк, якая росказала, як колісь робілі вэсновые корогоды. Іх в Рогачах называлі “городамі”: – Выходiлi на Вэлiкдэнь з цэрквi, з вэчэрнi, i паровалiся. Бэруцця за рукi. Хлопэць або дiвчына стоiт на пэрэдi, а тут всi парамi – хто з кiм ходiт, як бы нажэчэнство – хлопэць і дiвчына. I тая задня пара бiжыт – той з тэйi, тая з тэйi. I топiр як хлопэць стараецце жэб дiвчыну злапаты – выклiкае, а як дiвчына – то хлопця выклiкае. А як обiжат i взялiсь за рукi, то вжэ трымаюцце. Часом бeгают довго, довго…
Співалі пры тым разны рогулькі, напрыклад такую:

Оj, хто, хто
Оj, хто, хто ж по саду ходiт
Оj, хто, хто ж
Калiну ломiт
Калiна зэлёная
Чырвона, обшчыкана
Ранэнько.

Дывчына по саду ходыт
Дывчына калiну ломiт
Калiна зэлёная…

Оj, хто юй допомогае
Оj, хто юй кветкi рувняе
Калiна зэлёная…

Володя юй допомогае
Володя кветкi рувняе
Калiна зэлёная…

І так, дякуючы Ніне Токаюк, удалосе нам той і іншы “городы” вэрнуті в рогацьку простору. На вэлікум пляцові посэрэд Рогач, коло цэрквы, обновлялі мы іх вусім ліет. Сходілісе людэ, коб поглідеті, як молодёж корогодіт. Выходів і настоятель цэрквы св. Антонія Печерского о. Мірослав Аўксентіюк, запрошаючы нашых гості поглянуті храм.
На самым початкові подумалі, што нэ будэм огранічатіся одно Рогачамі, а пуойдэм з вэсновымі корогодамі і по іншых вёсках прыхода. Почыналі всэ з Мэдвэжык, дэ заховалася дорога-брукованка. Тут проходілі вёску яко волочэбнікі. Там дэ в брамах стоялі господарые, іх мы віншовалі, співалі огулькі, воділі корогоды, гралі і танцёвалі. Часом хто і стуол со святочнымі прысмакамі выносів.


В 2016 рокові коло світліці в Мэдвэжыках нагнав нас дождж і мы сховаліся пэрэчыкаті ёго до будынку. З Сергеем Оленкіном, кіровніком студыі “Ілінская Пят-ніца” з Рыгі договорылісе – будэм робіті традыцыйнэ вэселе. І так пошло – каждого року робім прыстанок в мэдвэжыцкуй світліці на вэсіеле. Душою сустрэчы е тутэйша господыня Марыя Савчук, якая стараецце, разом з іншымі жыхарамі вёскі, як сліед, прыготовіті дом вэсіельны. В світліці проходіт часть вэсіеля “вдома молодэйі”. Тут ейі убірают, дружкі співают песні, а капэля грае пуолькі, обэркі і іншы танці.
По традыцйі, молоды всэ з Пудляша, а молодая з Полесся чы іншого рэгіёну Беларусі. Два разы пудрад – в 2018 і 2019 рокові, молодая была з Хотіслава коло Малорыты. Але вэсельны песні гучалі і з Полоччыны (група “Варган” з Полоцка) і со Смоленшчыны (група “Лад” з Петербурга). Со світліці вэселе пэрэносіцце до сэла Рогачы, дэ Анатоль Матуевіч одыгрывае ролю батька молодого. Раней прымав нас на пудвуркові своіх батькув, а тэпэр устроів спецыяльнэ месце коло свого дому. Сэрдэчность Анатоля і ёго жуонкі, іх акцёрскі талент, одданость нашуй белорускуй культуры, додают нам – організаторам тэйі вэлікуй імпровізацыі – крылув. А што мы нэ обтяжароны ніякуй электроннуй апаратурою, нэпотрэбнымі рэквізытамі, нэ огранічоны сцэнамі, то можэм элястычно достосоватіся і до погоды, і до люді.
Як вэсіеле закунчылося, мы далей вэндруем волочэбнікамі по вёсках. Раней, колі жыла пані Ніна Токаюк, одведувалі Мікулічы. Посля едэмо до Левошув, дэ сэрдэчно нас вітае родня солтыс вёскі Марыі Баран. Раз добраліся таксамо і до Боровікуов, што ліжат коло чыгункі на трасі Чэромха – Седльцы. Проходім таксамо і чэрэз самые Рогачы, а тут нас всэ выглядае Іоанна і Адам Алексеюкі со своімі штырома дітьміма – леснікова, вэліка се-м’я, оддана православнуй, белорускуй культуры. То меновіта в рогацькуй леснічувці зроділася вусім лет тому назад думка організаваті тут одін дэнь сустрэч “Там по маёвуой росіе”. Од самого початку з намі таксамо Моніка Балут, кіровнік Гмінного цэнтра культуры в Мілейчычах, якая вэльмі добрэ розумее вартосць жывуой, традыцыйнуй культуры.


Кунчаем нашы Проводы в Рогачах так, як колісь нам росказала Ніна Токаюк: – А вже в суботу перед Проводамi рогульку топылi. Робылi балвана jакого i в озёрко вкыдалi. Тогды спiвалi остатню рогульку, посля якеі росходiлiся до хатуов.
Положу кладку вэрбову, вэрбову
Час вам дiевонькi додому, до дому.
А ты Нiночко зостанься, останься,
Прыдэ Колечка забався, забався.
О што ж я маю ему бавiтiся,
Колi нэ дае батэнько жэнiтiся.

Рогульку з соломы деті вкідают до рэчкі Нурчыка, котора нэдалеко Рогач бэрэ свуой початок. А шчэ тут хлопці облівают дівчынят водою. Бо у нас на Пудляшу тая традыцыя звэзана меновіто з Проводамі.

Дорофей Фіонік
фото Веслава Панасюка
і Юрка Раецкого

Odpowiedz