Сьогорічні Великодні свята проходять у тіні пандемії коронавірусної хвороби, яка охопила ввесь світ. Це зумовлює наше святкування, яке й не є таким урочистим, яким повинно бути. Тому й варто нагадати барвисті звичаї, пов’язані з Великоднем, які побутували, а деякі із них побутують далі, на підляських селах.
ПЕРЕД ВЕЛИКОДНЕМ. ВЕРБНА НЕДІЛЯ
Великдень – найбільше християнське торжество, яке припадає на час пробудження природи, тому й у народних зви-чаях досить присутні обряди, пов’язані з вітанням весни. В українських великодніх звичаях дуже помітні сліди культу роду, культу весняного сонця і культу Ісуса Христа. Знайшло це віддзеркалення у святкуванні Великодня на Підляшші.
Великдень це не лише три дні врочистого торжества, але ціла низка вірувань і звичаїв, які попереджують найбільше православне свято. Це Великий піст, який підготовляє людей до святкування. Це також Вербна неділя, яка починає Великий або Страсний тиждень. Отже, варто почати від цього празника, коли відзначається вхід Ісуса Христа в Єрусалим.
Вербна неділя багатьма мовами світу називається Пальмовою, проте в українській традиції вона нерозлучно пов’язана з освячуванням вербових гілок. Чому верба? Тому що це весняна рослина, гілки якої першими пробуджуються до нового життя. Вони символізують не лише прихід весни, але й Воскресіння Господнє.
– Вербочок не вбіралі, оно звезувалі лєнточкамі – пояснює Зінаїда Степанюк, родом з Шостакова. – Ми ціели час све-тілі чирвони вербочкі, не тия з котухамі. У колєжанкі в городі корч руос, вже ми вирижемо вербочкі, вони хороше розвінуться, і ідем до церкви.
Освячення вербочок у церкві це досить добре збережений елемент святкування Вербної неділі як на селах, так і в містах. Зараз із гарно прикрашеними вербочками ідуть до церкви також міські нащадки колишніх жителів сіл.
Ще в деяких сім’ях тримається звичай, щоб ударити вербовими гілочками членів сім’ї, зокрема дітей. На Підляшші говорили при тому коротенькі віршики, та їхній зміст бував різним у залежності від села. Для прикладу в Поличній казали:
Верба б’є, не заб’є,
За тиждень Вилікдень.
Чирвоне яєчко.
Будь здорови як висна,
Будь висьоли як зора.
З черги в Клениках був популярний такий варіант:
Верба б’є, не заб’є,
За тиждень Велікдень.
Будь здорови як верба,
Будь бігущи як вода,
Будь весьоли як весна.
Освячена в церкві верба мала лікувальні властивості. Вона охороняла дім, господарство, худобу. Її несли на могили близьких, нею виганяли вперше худобу на пасовисько, а висушену вербочку додавали через рік до печеної паски. Застосувань верби дуже багато. Усі вони пов’язані із вірою в силу священних вербових гі-лочок. От, для прикладу в Клениках казали:
– Як віетьор зриває дахи, то треба заткнуті вербу свящону. Коб груом не вдирив, то затикалі – пояснює Віра Федорук.
СТРАСНИЙ ТИЖДЕНЬ
Особливо важливий як у релі-гійній, так і народній традиції останній тиждень – Великий або Страсний, а зокрема останні три дні перед Великоднем – Великий четвер, п’ятниця та субота, коли на службах читаються уривки з Євангеліє, які розповідають про страждання Ісуса Христа.
Великий четвер на Підляшші – це Жильнік або Жильник. Того дня в церквах запалюються свічки. Давніше люди старалися донести таку запалену страсну свічку додому та обійти з нею всі будинки. Це мало забезпечити щастя і достаток.
Слово «жильник» походить від архаїчного українського «жилний», тобто «твердий, жорстокий». Назва пов’язана з тим, що саме у Великий четвер після пісної вечері найбільш віруючі починали дуже суворий піст без їжі і пиття, який продовжувався до самого Великодня. Говорилося на Підляшші, що вони жильнікуют (жильникуют).
П’ятниця – це в православній традиції виніс плащаниці з вів-таря на середину церкви. На селах того дня закінчувалися усі господарські роботи, а деякі господині починали вже пекти паску.
ВЕЛИКОДНЯ ПАСКА
Паска як символ Великодня досі залишається важливою обрядовою стравою на святковому столі. На Підляшші розрізняли колись два сорти великоднього хліба – паску, яка була звичайним пшеничним печивом, а також мазурка, що його господині пекли з більшою кількістю жовтків та прикрашували зверху літерами ХВ, хрестиком та різними квіточками. Зараз слово «мазурок» щораз менше популярне на Підляшші, почуємо тут передусім «паска».
Паску та всі страви в кошичках освячують у суботу. Це дуже мальовничий елемент свята, коли люди групками збираються у визначених місцях у селі, куди приїжджає батюшка та святить великодні страви. Зараз щораз частіше освячується паску в церквах або коло них.
Що святили колись люди?
– Клалі в копаньку паску або пириг – розповідає Валентина Климович із Добриводи. – Вертяху мняса наварат. У другу посуду ще кубасу кладут, шинку кладут. І сир, і масло святилі.
Зараз святять властиво ці самі страви, хоча у меншій кількості.
ЯЙЦЕ – СИМВОЛ ВЕЛИКОДНЯ
У коничку не може не бути ве-ликодніх яєць – писанок і крашанок. Техніки їх виготовлення були різними. От, для прикладу, так готували яйця в Збучові:
– Робілі пісанкі – згадує Олександра Куптель. – Машинка такая била, што там восок жешкі, і пісалі уперуч по іцьові. Взори билі, пісалі «Христос Воскрес», і такії гілочкі робілі. І вкідалі у цібульнік. Найлєпі цібульніком, бо іцє в середіні не красіться. Сіеялі ячміень у місочці і як вуон буде зо три центиметри, то туди яйця положиш – гоже виглядало.
Яйцями люди розговлялися, дарували близьким, зокрема хресні батьки дарували своїм хресним дітям кольорові писаночки або крашанки, тобто так зване волочебне. Яйця люди несли також на могили близьких. Досі в багатьох місцевостях Підляшшя живі звичаї, пов’язані з культом великоднього яйця.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Великодня Служба, на Підля-шші – всюнуочня – триває ці-лу ніч. Як згадують старіші під-ляшани, колишні всеношні буди доволі довгими:
– Як я била малая, то ішлі на вечур до церкви і там Читаніє било. Хусткі розстілалі і сідіелі діеті, спаті не хотіелосьо. Довго служилосьо, тяглосьо довго.
Найурочистіший момент настає опівночі, коли батюшка сповіщає «Христос Воскрес» та всі вірні відповідають «Воістину Воскрес». Звичайно, в підляських церквах почуємо церковну форму «Христос Воскресє» та «Воістіну Вокресє», проте на підляських селах довший час люди віталися аж до свята Вознесіння Господнього, уживаючи народної форми «Христос Воскрес».
ОСЬ І ВЕЛИКДЕНЬ!
Після святкової літургії всі верталися додому. У деяких селах, наприклад у Курашеві, несли зразу освячені яйця на могили близьких.
Великдень – це сімейний на-стрій та врочистий сніданок із освяченими, запашними стравами. Фактично всюди на Підляшші починали його з освяченого яйця. Олександра Куптель розповідає, як було Збучові: – Прийшевши з церкви розговляються – іцьом найперуч. З хреном береш, з маслом. А мазурок то уже поїевши, з компотом. То найсвятіейше лічиться. Освечаного не можна било викідаті. Скоролупкі по яйцях виносілі колісь на загоруодє. То правє коло каждого все купкі на загоруоді билі.
Перший день люди проводили лише в сімейному колі, заборонялися всякі танцювальні забави, щойно з другого дня починалися веселощі, діти грали в крашанки і писанки. А вже на третій день або й після Великодня на селах починали співати весняні пісні – призабуті обрядові рогульки (огульки) про весну і любов.
ПРОВОДИ
Цикл великодніх свят пов’яза-ний також із поминанням померлих. Уже третього дня моляться за усобших, між іншими, на цвинтарях в Орішкові, Пасинках або Гределях. У Новому Березові, Щитах, Старому Корнині, Курашеві, Дубичах-Церковних, Дуб’яжині поминають померлих у Провідну неділю. Як у неділю, так і в понеділок моляться на цвинтарі в Чижах.
З Провідним понеділком пов’я-заний був колись звичай споживання яєчні. Саме того дня, а не на другий день Великодня, обливалися водою. Найстаріші згадують також про обов’язкове бігання навипередки.
– Хто попереді повечерає, біжит напопередкі – то хучиєй жито вижне – згадує Віра Федорук з Кленик.
Цьогорічні підготування до най-головнішого християнського празника та й цілий цикл Великодніх свят – інші, ніж нам наказує ба-гатовікова традиція, без багатьох елементів релігійного культу та й нерідко без сімейних зустрічей та радісного настрою. Маймо надію, що через рік знову буде можна провести це свято так, як проводили його наші діди-прадіди – з повною присутністю головних елементів нашої релігійної та народної традиції.
Людмила Лабович
фото авторки
