Володимир Сосна з Пашкуовщини, що в ґміні Вуорля, уже понад 20 років описує говіркою рідного села своє життя та довколишній світ. Його вірші, які містяться у нурті народної поезії, це спосіб, щоб в поетичному слові затримати і зберегти минуле своєї «малої батьківщини».
Ось так в одному зі своїх віршів, що були надруковані на сторінках українського двомісячника «Над Бугом і Нарвою», починає описувати своє життя Володимир Сосна:
Я oд Мeфoдiя пoхoджу
Мaми Кaтeрини
21 мaрця 1937 р.
Мoїе пeрши урoдини.
У Пaшкуовщини живу
Тут я i рoдився
Мoлoдиї лiтa прoжив
Тутa i жeнився.
Той обдарований пашкуовець поставив собі за мету замкнути в поетичних рядках усе, що прожив і побачив. Його вірші пройняті ностальгією за світом, який минає, проте він сам – дуже веселої вдачі та й любить жартувати, розповідаючи про свою творчість: – Я чоловіек неграмотни, невелікі ростом, а тож то куолько роботи. Треба ж опісати село, люди опісати – де вони булі, як жилі, що їелі, усютко ж треба уняти. Я такій хлопчина, у куткови ульокуюся і складаю всьо докупи. Так помалєньку пішеться – як колісь жилі, як женціе жалі, як люде трудиліся. Коб хтось там заглянув до того, що напісане. А може пуойде в димнік? Не знаю.
Поет підкреслює, що описуючи життя і досвід інших, слід цікавитись довколишнім світом та й мати знання:
– Треба знати мнуого, треба жицє людськє знати – де люде виїжджалі, де у бєженцях билі, як їм там жилосьо.
А коли вже є знання, то потрібен талант. Поет зізнається, що його вірші родяться дуже легко: – Вона, поезія, як зачне, то іде, а я но мушу вспіети тоє опісати.
Життя Володимира Сосни припало на дуже цікавий історичний час. Народжений до Другої світової війни, хоч уже не пам’ятає давньої Речі Посполитої, проте пережив важкий воєнний час та докладно бачив, як міняється повоєнна дійсність підляського села. Він сам – живий свідок преображень сільського світу Підляшшя.
Вірші пан Володимир почав писати вже в старішому віці, коли можна глянути на життя і проминання з певної перспективи, та й коли видно контраст між тим, що було та й тим, що є. Початки поетичної дороги були дуже цікаві, та й поет розповідає про це з властивим собі гумором: – Я впав, в ліеси – впав і вдирився головою, і видно заскочив розум. І тогди вже я зачав пісати і батькувськєї мови не забувати. Оно я там никому не жичу, жеб ліез і з верха скакав, бо може мніе помогло, а комусь зашкодіт – зразу й дораджує іншим.
У віршах Володимира Сосни показаний передусім давній і сьогоднішній світ рідного села, де «нaйвeсeліей живeться». Його Пашкуовщина стає своєрідним поетичним центром світу:
Нeмa як своє мaтушкa сeлo
Щo Пaшкуовщинa звeться
Дe нe шлявся пo свiети
A тут нaйвeсeліей живeться.
Поет з великою дбайливістю про деталі описує місцевих людей, колишнє сільське життя, важку працю хлібороба, традиційні знаряддя, давні обряди, довколишні села. Бо, як підкреслює – «Де найдем тоє потум? Скаже хто, як било?». Багато поетичних описів – це картинки колишнього сільського життя:
Тoпчикaлєць iшoв з кoсoю
Жaрку кoсити
Iдe дoдoму – брoснa нa губaх
Як тo тяжкo булo жити.
(ciąg dalszy dostępny w wersji drukowanej lub w E-wydaniu Przeglądu Prawosławnego)
Людмила Лабович фот. авторки
