Здавна льняное полотно было основным матэрыялом для шытія одёжы, ручнікув, обрускув, постэлі, а таксамо мішкув для збуожа, мукі і картохэль. Культура Белорусув обопэрта была на полотне, як в святочных обрадах, так і штодэнным жыцю. Полотно провожало чоловека од народжэння до смэрті. Льняны, белы ручнік, з вытканым в пэрэборы або вручную вышытым взором, быв нэодлучным атрыбутом вэсіеля. Полотно з пошаною складалі в куфрові молодухі, колі вона покідала руодны дуом. Полотном прыкрывалі умэршого пэрэд остатнёю дорогою. Тому нэ дівуймосе, што кажда господыня полотно шановала.
Анна Белевска жыла у Моры, которэ належыт до прыхода в Старым Корніні. Сядаючы за кросьна і глідевшы на основу і утуок, думала так: Дні календара то е основа, а жыце – утуок, которы хутко пробігае чэрэз основу. Кажда вплетёна ніточка, то дэнь которы прошов. Анна ткала од рання до вэчора, кажду ніть пэрэплітаючы і дэнь вспомінаючы. А было што вспомінаті.
Роділасе в 1911 рокові в прыпушчанскуй вёсці Істок старокорнінского прыхода. Еі батькамі былі Вера Степановна і Лук’ян Фёдоровіч Божко. Мела шчэ сэстру Тэклю і брата Пэтра. Мало помніла з часу пэрэд пэршою вуйною і беженства. Пэршы, выразны вспоміны походілі з часу, колі была пудлетком. Коло Беловежскуй Пушчы затрымавсе ціганьскі табор. Мужчыны подготовілі кувадло і горно з мехом, коб коваті жэлезо. А зналісе на туой роботі, як мало хто. Ціганкі тымчасом, старым звычаём, пушлі до вёскі ворожыті. Одна з іх зашла з картамі до дому Божкув і запропоновала ворожбу. Вдома было бедно, тому Вера одмовіласе, але дочка Ганна кунэчно хотела познаті свою будучыню.
– Мамо, нэхай вона поворожыт. Мама послухала просьбу дочкі і договорылася з Ціганкою, што заплатіт юй свежым хлебом. Ціганка згоділасе, выняла карты, поглянула на іх і сказала: – Ты выйдэш замуж за короля.
Ворожба Ціганкі была, вядомо, нэрэальна – девчына з Істоку і король? Ціганка поглянула на маму і дочку і шчэ раз розложыла карты. По хвіліні знов сказала: – Ты выйдэш за короля. Але той король нэ будэ правдівы, а фальшывы.
Ціганка взяла свой піруог і пушла. А вэрэтёно бегло до пэрэду і прышов час замужэства. Панна Ганна Божко часто госцёвала у свое колежанкі в Моры. Подобалася юй тая вёска з шырокою гуліцёю, тому часом і говорыла: – До такого сэла то я з охвотою вышла бы замуж.
Одного разу на одпусті св. Анны в Старым Корніні познала Петра Белевского з Мора. Нэзадовго посля того кавалер прыехав до еі в сваты, а Анна згоділася выйті за ёго замуж. По вэсіелю, колі была вжэ в Моры, тутэйшы людэ почалі говорыті до еі королёва жуонка. Як посля доведалася, еі муж Пэтро мев клічку король, тому што грав ролю цара Ірода в руздвяных спэктаклях. З характэру Пэтро быв однак нэподобны до правдівого Ірода, бо спокуойны з ёго чоловек. Навэт, колі ёму утюк куонь і нэкепсько натворыв, вуон ёго нэ удырыв, туолько покрунув за ухо, як нэгжэчнэ дітя.
Вэрэтёно часу бегло далей до пэрэду. А в 1934 рокові Анна роділа дочку Анну. В час родув у нэмовлятка было нарушонэ бэдро, тому девчынка стала калекою на одну ногу. Мама вэльмі тое пэрэжывала і думала, што вона нэ порадіт собіе в жыцёві, бо замуж на господарку ніхто такеі нэ захочэ. Батькі пораділіся, коб учыті девчынку за кравчыху і купілі машыну до шытя. І так Анна стала кравчыхою. Мела власны варштат, а посля, до эмэрытуры робіла в гайнувскім кооператыві.
(ciąg dalszy dostępny w wersji drukowanej lub w E-wydaniu Przeglądu Prawosławnego)
Іван Мінкевіч
фото з архіва автора
