12 лютого, в дэнь Трох Святітелей, одышов до Господа Пэтро Шэпэтюк, одін з найбуольш таленовітых люді белоруского Полесся. Патрыёт вёскі Леліково на Кобрыншчыні, аніматор культуры, оратор і поэт, пішучы на так гожым, полескім языкові свого сэла, нэподобным на іншы.
Пэтро Шэпэтюк пару разув одведав Пудляшшэ в 2012 рокові, подчас «маёвуй росы». Ёго вершы, промовы і усмешку добрэ запомэталі жытелі Студзівуод, Гусакуов, Храболуов, Орэхвіч, Рыболув, Ольхувкі, Масева, Наровкі і іншых месць. В госцінным домі Пэтра і Анастасіі Шэпэтюкув бывалі мы нэ раз – на экспэдыцыях, з «Жэмэрвою» чы семейно. Тэйі ласкі, якую нас окружалі господарые, тяжко забыті.
Родівсе Пэтро Шэпэтюк 28 серпня 1945 року в сем’е Стэпана Александровіча і Катерыны Петровны Шэпэтюкув. Охрышчоны быв в лелікувскуй цэркві св. Дымітра Солунского чэрэз о. Андрэя Кірылюка, а хрышчоною ёго стала матушка Параскева Кірылюк. В 1965 рокові Пэтро Шэпэтюк выехав в сібірску тайгу, дэ робів яко мернічы. Але тягнуло ёго додому. В 1969 рокові вэрнувсе до Лелікова, ожэнівсе з тутэйшою девчыною Насцёю і став кіровніком сельского клуба.
Разом з жуонкою, досконалою спевачкою, запісував фольклёр свого сэла. Посля почав пісаті вершы, в чым проявів свуой вэлікі талент.
Найвыдатнейшым твором Пэтра Шэпэтюка е поэма “Е про свое” (Я про свое), напісана на мові сэла Лелікова, якую мовознавцы залічают до рэліктовых тороканскіх говуорок заходнёполеского языка. Автор росказуе тут про свое дітіньство і молодосць, час колектывізацыі. Одклікуецце до сельськіх росказув і традыцыі. Свою поэму Пэтро Шэпэтюк чытав нэповторно. Нэкоторы ёйі фрагменты співав, а голос мев выдатны.
Ціела поэма Пэтра Шэпэтюка “Е про свое” была надрукована в 2012 рокові в 45 нумэрові зборніка “Бельскі Гостінэць”. А тут чытачам пропонуемо одін з ёго вершув “Моім нашчадком”, таксамо напісаны на мові вёскі Леліково в 2012 рокові. Тэпэр сёй верш е особліво актуальны.
Дорофей Фіонік
фото автора
