Окрім ліричних пісень про кохання, улюблений репертуар народних співаків з Підляшшя – це жартівливі та сатиричні твори. У підляських селах – у пам’яті старіших людей та в репертуарі багатьох місцевих фольклорних колективів – збереглося безліч пісень, які з гумором, а іноді з іронією показують повсякденне життя мешканців села, подружжя, схильність чоловіків, а іноді й жінок до алкоголю, відносини дівчина – хлопець, невістка – свекруха, зять – теща, кум – кума. Жартівливі пісні давали розвагу та були своєрідною формою, щоб полегшити тяжке життя та нелегку працю в сільському господарстві. Їх виконували під час сімейних урочистостей, на вулицях, вечорницях, гулянках забавах, а також під час праці в полі.
Гумористичні пісні та приспівки співали, перш за все, під час хрестин. Не бракує в них непристойних, сороміцьких елементів, багатозначних підтекстів, зокрема коли йдеться про відносини кум – кума.
У Чижах популярною була, наприклад, така приспівка:
Пришов кум до куми,
Кума гречку полє.
Добре, куме, што пришов,
Муой пушов у полє.
Відома як в Україні, так і на Підляшші пісня «Ой куме, куме добра горілка» розповідає, з черги, про те, як кум та кума домовляються на п’янку на кожен день тижня.
Багато гумористичних і сатиричних моментів з’являється в обрядових весільних піснях. Цікавою групою є приспівки, що їх співалося під час випікання короваю, в яких жінки, що пекли це обрядовий хліб, сміялися нерідко самі з себе.
Весілля насичене жартівливими і сатиричними текстами, частий мотив яких це схильність до п’янства та ледарства. Популярною на цілому Підляшші була така приспівка:
Ой випити – то-то я,
Закусити – то-то я,
До роботи болят бокі –
Ой ни сила моя.
Цитований варіант цієї приспівки був записаний у ЧеремсіСелі.
Численні гумористичні теми з’являються у весільних піснях, адресованих дружкам і сватам. Наприклад, у Збучові для старих холостяків співали:
Ой чиє то теля по полю брикає?
А то того гультая, што жуонкі не має.
Заженіете теля, нехай не брикає.
Оженіете гультая, нехай жуонку має.
Весільному старості – маршалку, докучали:
Наш маршалок не вдався,
Сіем ліет не вмивався.
А восьмого року
Поїехав до Істоку.
І в Істоці впівся
І нагавіць забився.
А в Курашеві ось так сміялися з молодих дівчат:
Сіелі дружечкі, сіелі –
Аж стренуліся стіени.
Ще й лєпі стенуться,
Як дружкі поп’ються.
Докучали й так:
Друга дружка рабая,
Як жаба луговая.
Кричала верещала,
До стола не достала.
Жартівливі елементи з’являються також у піснях, що їх виконували у весільну ніч та на другий день весілля. Бо ж весілля це завжди було веселе свято, навіть якщо дівчина не йшла заміж за укоханого, але за чоловіка, якого вибрали їй батьки, що колись траплялося доволі часто.
Веселі твори співалося й під час тяжкої праці в полі. Їх виконували, хоча б у жнива, зокрема тоді, коли вже ставили в полі «перепелицю». Це зрозуміло – завершення жнив завжди було моментом веселощів, бо ж вдалося зібрати врожай на весь рік.
У Тростянці жартували з женців-жінок:
Там на облозі скакалі жаби,
Дожалі жито стариє баби.
А у Павлах у ґміні Заблудів сміялися з господаря:
Дожалі жито, вигналі ліса.
В нашого пана головка лиса.
(ciąg dalszy dostępny w wersji drukowanej lub w E-wydaniu Przeglądu Prawosławnego)
Людмила Лабович
фото aрхівні, авторки
